Враження делегата
позачергової конференції ГС ВРЛ
Харків 2017
Події останніх п'яти років, на жаль, не принесли відчутного покращення ситуації в Українському радіоаматорстві. Це сталось внаслідок тотальної втрати довіри до керівництва Ліги радіоаматорів України, яка досить успішно працювала протягом багатьох років у якості національної радіоаматорської організації. Ця втрата довіри виникла після низки системних помилок у роботі керівництва ГО ЛРУ, які розпочинаючи із 2012 року привели національну організацію до того стану, який зараз впевнено можна назвати жалюгідним. Після того, як стало відомо, що змінити ситуацію всередині ГО ЛРУ способом виборної діяльності, що передбачено чинним законодавством, унеможливлено діючим керівництвом ГО ЛРУ, то багато радіоаматорських колективів почали об'єднуватись для захисту своїх порушених прав. Таким чином і виникла організація ГС ВРЛ, яка сьогодні отримала статус національної та об'єднала в своїх лавах тих небайдужих ентузіастів, хто готовий захищати свої права (і не тільки), тих хто не обміняв людські цінності на обіцянки працювати в якихось там комітетах, тих хто не бажає покривати злочини та отримувати QSL-картки за свою рабську прихильність.
Після створення альтернативної "ЛРУ" національної організації ГС "Всеукраїнська радіоаматорська ліга" та формування її структури, реєстру членів, тощо виникла необхідність проведення позачергової конференції ГС ВРЛ 11 лютого 2017 року у місті Харків. Рішення координаційної ради ГС ВРЛ від 22 грудня 2016 року визначило Порядок денний та дату проведення конференції. Причиною проведення конференції стали обставини, які виникли в середині організації, а також загальні тенденції радіоаматорства України, що вказують на необхідності рішучих дій з консолідації радіоаматорських громад. Особисте рішення прийняти участь в конференції ГС ВРЛ, підтримане більшістю членів Відокремленого підрозділу ГС ВРЛ у Вінницькій області, виникло у мене одразу після отримання результатів засідання Координаційної ради від 22 грудня 2016 року. Секретар ГС ВРЛ В.Пащенко (UT2UQ) запропонував "новинку", яку неоднозначно сприйняли в середовищі організації. Його пропозиція організувати голосування відокремленими підрозділами у стислий термін по суті основних питань порядку денного, спочатку виглядала утопічною. Та в процесі проведення голосування способом телефонного зв'язку я зрозумів, що основна ідея цього голосування дійсно полягає в наданні права кожному члену організації обирати осіб ревізійної комісії, головуючого на конференції та приймати участь в обговоренні важливих питань безпосередньо. Таким чином було реалізовано право прозорого та неупередженого вирішення ключових питань порядку денного усіма членами організації.
Дорога з Вінниці до Харкова через Київ складає біля 780 кілометрів. Отримавши пропозицію вирушати з Києва у Харків разом з командою киян, я не вагався ні секунди, багатогодинна дорога разом з колегами-радіоаматорами - про це годі було і мріяти. У Вінниці 10 лютого о третій годині ночі на термометрі мінус 19 градусів. Три години у сплячому вагоні промайнули як 30 хвилин, дається в знаки досвід набутий ще у 90-х роках, коли навчався у військовому інституті. Тоді подорожувати приходилось часто. Не зважаючи на ранній час київський залізничний вокзал досить людний. На що одразу звернув увагу, то це на те, що вологість у Києві дещо вища ніж у Вінниці. Цю обставину я помітив ще у кінці 90-х років. Любуватись краєвидами ранішнього вокзалу довго не довелось, телефонний дзвінок від віце-президента ГС ВРЛ Олександра Ананьєва (UT7UV) обірвав споглядання і от я вже рухаюсь в бік південної частини вокзалу. Після короткого вітання навігатор розпочав прокладати маршрут через карту Києва, враховуючи при цьому дорожні корки, які тут бувають завжди незалежно від часу доби.
З розмови стало відомо, що команда киян на чолі з Віктором Івановичем Пащенко (UT2UQ) вирішили їхати потягом, тому ми вдвох стрімко покидаємо столицю автомобільними шляхами. Дорога від Києва до Полтави протяжністю у 350 кілометрів (при середній швидкості 120 км/год зайняла три години) пройшла у дружній бесіді поціновувачів зв'язків з рідкісними територіями світу, заядлими контестменами та конструкторами антенних пристроїв. Особливо цікаво було послухати історії, пов'язані з організаціями останніх радіоекспедицій, та почути про плани майбутніх подорожей до рідкісних DX територій. Окремою темою було окреслено стан меценатства в радіоаматорському середовищі. Ми відзначили, що за останні декілька років у цій царині відбулись стрімкі зміни. За рахунок дій небайдужих радіоаматорів меценатство в аматорському суспільстві України розвивається досить значними темпами. Очевидно причиною такого прориву послужила ситуація, яка склалась у середовищі ЛРУ. Організація, яка раніше об'єднувала усіх активних радіоаматорів України, зараз знаходиться на межі існування. Відповідно певну частину її функцій довелось перекласти на плечі радіоаматорів-меценатів.
В розмові ми відзначили, що зараз велика увага приділяється питанням взаємодії радіоаматорського середовища із органами, які регулюють державну політику в сфері використання радіочастотного ресурсу. Проводиться стимулювання молодіжних радіоаматорських колективів, створені мультимедійні радіоаматорські ресурси та облаштовано штаб-квартиру ГС ВРЛ у місті Києві. Також налагоджено роботу QSL бюро організації, яке на жаль поки що не працює на повну потужність у зв'язку з відсутністю значного об'єму вхідної міжнародної пошти. Окремим напрямком додаткових видатків є захист прав радіоаматорів у судових інстанціях, де основний фінансовий тягар взяли на себе позивачі. На мій погляд це не зовсім справедливо, адже мова йде про порушення прав більше ніж двох тисяч радіоаматорів України. Тому зараз йде обговорення питання про створення добровільного фонду підтримки позовних вимог, що передбачає участь усіх небайдужих радіоаматорів.
З розмови випливало, що така масштабна спонсорська підтримка буде тривати протягом "особливого періоду", який наступив внаслідок занепаду ГО ЛРУ. Очевидно, що після повного відродження національної радіоаматорської організації, в склад якої увійде основна кількість активних радіоаматорів України, відбудеться покращення загальної ситуації в Українському радіоаматорстві. А це призведе до відновлення довіри, і, як наслідок, збільшення надходжень від внесків та спонсорів. Таким чином, самодостатня радіоаматорська організація, якій довіряє громада, тоді буде здатна самотужки фінансувати основні свої видатки.
За цікавими та важливими темами шлях пролітає непомітно, на обрії вже з'явились краєвиди окраїн Харкова. Звернув увагу, що метро у Харкові у два рази дешевше чим у Києві, щоправда знаходиться не так глибоко під землею. Біля станції метро "Перемога" мене зустрів президент ГС ВРЛ Ігор Львович Зельдін (UR5LCV). Після короткого вітання дізнаюсь, що сьогодні клубний день Харківської радіоаматорської організації "ХОТР". На годиннику 17:00 і це означає, що ще можна встигнути зустрітись та познайомитись з представниками клубу. Вечоріє, тому поспішаємо і за 15 хвилин ми вже в приміщенні радіоклубу.
Перше, на що довелось звернути увагу, так це на те, що існує жорсткий пропускний режим в будинок. Отримавши тимчасові перепустки піднімаємося на другий поверх і потрапляємо в приміщення "ХОТР". Нас зустрічають Валентин Бутенко (US4LM) та Ігор Токарь (US0LW). В зв'язку з тим, що змагання WW DX RTTY розпочинаються в ночі основна кількість членів клубу розійшлися по домівкам. В ході дружнього спілкування дізнаюсь про цікаві факти. Виявляється приміщення клубу, яке складається з двох кімнат юридично належить радіоклубу "ХОТР". Для мене це цілковита несподіванка, коли спілка радіоаматорів має у своїй власності приміщення. Такий безпрецедентний випадок трапився в наслідок небайдужої позиції радіоаматорської громади. І тоді, коли загадковим чином приватизовувалось майно бувшого ДОССАФу, радіоаматори Харківщини не розгубились та висунули свої законні вимоги на нерухоме майно. Результатом такої мудрої позиції тепер користуються члени радіоклубу "ХОТР" сплачуючи при цьому тільки комунальні (за опалення та електроенергію) рахунки. Під час тих подій боротьби із теперішнім ТСОУ керував "ХОТР" сьогоднішній президент ГС ВРЛ Ігор Зельдін (UR5LCV). При огляді обладнання колективної станції одразу звернув увагу на якісно виготовлений підсилювач потужності на двох лампах ГК-71, який створив своїми руками Валентин (US4LM). Під час дружнього спілкування роблю декілька фото дипломів, які прикрашають внутрішній антураж станції.
В різноманітті цікавих тем швидко пролітає час та пора вирушати на відпочинок перед складним та відповідальним завтрашнім днем. Вартість номеру готелю у Харкові істотно не відрізняється від Вінницької, проте Ігор Львович одразу запропонував кімнату серед своїх хоромів, яка зараз вільна. Хороми це двокімнатна квартира, яка є сьогодні Харківським штабом ГС ВРЛ та одночасно шеком для UR5LCV. Трансивер IC-7300, простенький підсилювач на двох лампах ГУ-13 - ось і усе обладнання DX-мена та контестмена. Почесне місце по центру алеї дипломів посідає DXCC HONOROLL №1. Для мене DX-мена цей здобуток Львовича є особливо видатним. Цікаво було послухати його історію про зв'язок із Північною Кореєю, де основну роль відіграв його величність випадок. Вочевидь для себе я відчинив двері в той напрямок DX-інга, яким дотепер не цікавився - в'язки з рідкісними островами за версією дипломної програми IOTA.
Розглядаючи вже пожовклі картки-квитанції зв'язків з різними полярними станціями поринаєш у світ далеких минулих часів, коли не було ані кластерів, ні скімерів та для проведення рідкісного зв'язку потрібно було тижнями просиджувати в навушниках вистежуючи слабкі сигнали радіоекспедицій. Серед безлічі карток знаходжу фотокартку з знайомим обличчям. Виявляється, що наш видатний земляк U5NM Троїцький Дмитро Лукич останні свої дні проживав на Харківщині під наглядом та турботою місцевої радіогромади, за що їм велика дяка. Останні свої зв'язки Дмитро проводив тоді, коли ще мав таку фізичну можливість, застосовуючи при цьому антенно-фідерні пристрої, які для нього збудували небайдужі харків'яни. Так за цікавими темами промайнув час та на годиннику вже дванадцята ночі.
Будинок медичного центру, де орендовано приміщення для конференції, знаходиться посередині Харкова біля самої найбільшої у Європі площі. Вишуканість та чистота вражає. В конференц-зал заходимо у бахілах. Реєстрація делегатів починається о дев'ятій годині та продовжується біля півтори години. Багатьох присутніх бачу вперше, тому не втрачаю можливості познайомитись. Характерно те, що представниками зі східних районів в основному є молодь. Біля одинадцятої години мандатна комісія оголошує про наявність кворуму, що дає можливість офіційно відкрити засідання конференції ГС ВРЛ. Вступне слово бере президент UR5LCV та звітує про ту роботу, яка проведена за звітній період. Між іншої інформації президент акцентує увагу на роботі по захисту прав членів спілки, а саме на спробах розблокувати роботу QSL бюро на предмет отримання доступу до вхідної закордонної пошти. З отриманої інформації стає відомо, що було застосовано усі можливі варіанти, щоб домовитись з керівництвом ГО ЛРУ, та на жаль, окрім як деструктиву, хамства і ворожого ставлення ми нічого не отримали. Ця обставина не лишила інших варіантів, окрім як тільки в судовому порядку на далі захищати порушенні права радіоаматорських колективів. В подальшому було детально розглянуто цю проблему та заслухано пропозиції делегатів про нові юридичні обставини, які варто взяти до уваги.
Наступними питаннями, які обговорювались конференцією, була робота в комітетах. Приємно, що голова нашого обласного радіоклубу "ВОСТР" Валерій Марценюк (UT8NV) тепер одночасно буде очолювати комітет ГС ВРЛ з питань підтримки ветеранів радіозв'язку та радіоаматорів із обмеженими фізичними можливостями. Його наполеглива життєва позиція, професіоналізм та працелюбність однозначно стануть в пригоді людям. Цікаво, що в комітеті роботи з молоддю виявили бажання працювати одразу декілька керівників колективних станцій, які були присутні на конференції. Взагалі, атмосфера в залі була дуже позитивною та дружньою, що свідчило про зустріч консолідованих, навколо однієї теми, представників радіоаматорських громад України.
Завжди дорога додому триває швидше і це правда. Київ, 21:30. Олександр (UT7UV) повідомляє, що за спідометром ми проїхали загалом 1100 кілометрів. Пора відпочивати, щоб зранку іще подолати відстань до Вінниці. Добре, що у Києві проживає багато моїх військових одногрупників, які вже готові виїхати назустріч.
З результатами роботи конференції, які затвердженні відповідними Протоколами від 11.02 2017, можна більш детально ознайомитись на офіційному сайті www.vrl.org.ua .
P.S. В 1928 році радіоаматор W9EEA Пол М. Сегал склав Кодекс радіоаматора, який актуальний і сьогодні. Хочу навести деякі витримки з цього кодексу:
- Радіоаматор ніколи не буде навмисно робити те, що може зіпсувати задоволення іншим. Коли до нього звертаються, він поводиться толерантно та терпеливо. Він завжди запропонує дружню пораду новачку та надасть йому консультацію.
- Радіоаматора відрізняє готовність до співробітництва з іншими людьми, здатність надати їм допомогу та повага до їхніх інтересів.
Коли переглядаю старі фото, або читаю радіоаматорський часопис, то слова Пола сприймаються природно для таких часів та відносин, які багато хто з нас пережили в минулому. А що ж трапилось тепер? Чому колишні друзі, ті хто колись стояв біля витоків Українського радіоаматорського руху, зараз поливають один одного брудом та звинувачують один одного в усіх гріхах. Невже причиною в усьому є якісь мізерні кошти членських внесків в ЛРУ?
В чому причина того, що зник діалог - основна комунікація, яка відрізняє нас від тварин. Чому те, що завжди було неподільним правом радіоаматора - QSL пошта та право приймати участь в змаганнях зараз використовується як інструмент звичайного шантажу?! Чому справи дійшли так далеко, що правду довелось шукати в судових інстанціях? На мій погляд причина проста. Дехто просто сплутав неприбуткову національну радіоаматорську організацію з звичайною комерційною структурою, і, отримавши посаду керівника, запровадив механізм примусу, який раніше не був притаманний цій громадській організації. І отримана "влада" зараз стала потрібною лише для одного - для отримання тих членських внесків, які перестали здавати радіоаматорські колективи в національну організацію по причині непрозорості її діяльності.
Втрату довіри горе-керівники захотіли компенсувати адміністративним впливом. Те, що з цього вийшло, ми зараз маємо "задоволення" спостерігати. Такі дії несуть у собі чітку складову неповаги до громади. А якщо звернутись до історії, то усі випадки в яких ігнорувались вимоги громади, суспільства чи просто певної спільності людей, завжди погано закінчувались для тих, хто уявив себе "пупом землі".
Тому, закінчуючи свій опус, я глибоко впевнений у тому, що рано чи пізно усі непорозуміння, які зараз присутні в радіоаматорстві України, владнаються. Це є неминучий хід історії, внаслідок чого радіоаматорський рух в нашій країні стане тільки кращий.
Слава Україні! З повагою, Валентин Пращук (UT7NY)
