Біля витоків радіоаматорства
на Вінниччині
1964 рiк. Лiто. Я сиджу в картоплинні, а по подвiр'ї ходять представники Советської влади. Вони шукають радiохулiгана, це б-то мене. Так почалась моя хвороба -радiоаматорство. Тодi менi було 16 рокiв i я вчився в Немирiвському будiвельному технiкумi. Таких як я радіоаматорів в той час було багато.
Пройшли роки... Вiд цiєї хвороби я не вилiкувався. Тепер сиджу не в городi, а за столом i пишу цi рядки про перших радiоаматорiв Вiнниччини.
Все населення Землі можна умовно розділити на дві групи: ті, що мають, і ті, що не мають "хобі" - улюбленого заняття, захоплення. У кожного воно своє: спорт, рибалка, мисливство, колекціонування, стрибки з парашутом і т.д. Завдяки цьому захопленню вони одержують практичні знання в електро та радіотехніці, географії, у вивченні іноземних мов, в колекціонуванні та конструюванні. Короткохвильовим аматорством на планеті займаються безліч людей. В ньому поєднується азарт і спорт, і мандрування по країнах . Радіоаматорство повинне робити приємність саме від того, що воно - "аматорство", а не професійні змагання фахівців, якими багато хто з радіоаматорів також є. У кожного радіоаматора свій рівень "оснащення" - інтелектуального, технічного, технологічного й матеріального. Тому один рецепт для всіх не годиться. Тільки паяльник і дим каніфолі принесуть вам ту незабутню хвилину відпочинку, коли голова "прораховує" і вірить, руки роблять, а потім у ваші вуха з виготовленого приймача ллється голос якого-небудь далекого кореспондента очевидно, такого ж ентузіаста, як і ви.
Історію розвитку радіоаматорства неможливо розглядати окремо від історії розвитку радіо. Тому, що за рідкісними випадками. саме вони торували дорогу радіо в своїй країні.
У Вінницькій області радіоспортом, про який мало відомо широкому загалу, займаються більше 600 чоловік. І люди завжди дивуються, що такий вид спорту ще існує на сьогоднішній день, незважаючи на те, що йому вже давно за 60. В 1999-2000рр. лише один Вінницький телеканал "Віта" дав матеріал про обласну радіоаматорську конференцію, більшість газет та журналів в своїх спортивних розділах майже нічого не розповідають читачам про радіо спорт і його прихильників. Думаю, що причина такого прохолодного відношення преси до радіо спорту в тому, що він не збирає великої кількості глядачів на стадіонах.
Арена нашої боротьби не стадіон, трек чи тир, а спеціально обладнаний клас та ефір, або виїзди на природу, де сам хід боротьби невловимий для пересічного глядача. Тому і виходить, що багатьом молодим людям невідомі поєдинки в ефірі з радистами різних частин світу, адже для радіоаматорів не існує кордонів в географічному розумінні цього слова.
Вивчення офіційних документів ОАВУК, ОСО Авіахем з початку заснування аж до об'єднання їх в ДТСААФ в 1951 році показали, що радіоаматорству не приділялось відповідної уваги. Країна Рад посилено готувалась до боротьби з капіталізмом. Для цього використовувались всі методи витягування грошей з громадян. Збирались кошти на будівництво літаків ("Ответ Чемберлену", "Червона Вінниця"...), дирижаблів, хімічні атаки, авіа-лотерейні квитки, воєнно-наукові гуртки, різні значки. Проводились доповіді:
- Боротьба з газовою атакою.
- 10 років Червоній Армії та хемічній війні.
- Повітряно-хемічна війна та оборона тилу.
- Загроза нових війн.
- В майбутній війні.
Посилено організовувались нові гуртки: військових знань, стрілецькі, авіяційні, хемічні, модельні, голубині та інші. Навіть в штатному розкладі не передбачалось секції по розвитку радіоаматорства. Всі директивні матеріали наголошували на необхідності проведення кампанії по залученню нових членів до ТСО-Авіахему та ліквідуванні заборгованості по членських внесках. У циркулярі за N290 від 26.03.1927 року в схемах інформаційного звіту навіть не було розділу про радіо. А в плані соціалістичних зобов'язань по Вінницькому міському ДТСААФ на 1951 рік навіть не передбачалась передплата журналу "Радио".
Офіційною датою народження радіоаматорства в СРСР вважається 9 жовтня 1921 року, коли на 8-му Всеросійському електротехнічному з'їзді проф. І.Г.Фрейман виступив з доповіддю "Аматорські радіостанції, як засіб розповсюдження електротехнічних знань серед широких слоїв населення", що й було початком офіційного правового визнання радіоаматорства. В рішеннях з'їзду було записано: "Визнати бажаним дозволити влаштування аматорських приймальних радіостанцій".
У вересні 1922 року в Лосиногорській школі (під Москвою) учитель фізики І. Н. Горячкин заснував перший в країні радіогурток. 4 липня 1923 року Рада Народних Комісарів приймає декрет "О радиостанциях специального назначения", а 12 вересня 1923 року був опублікований декрет РНК СРСР: "О свободе эфира с некоторыми ограничениями". В ньому йшла мова про можливість створення аматорських радіостанцій.
В січні 1924 року на сторінках журналу "Хочу все знати" розгорнулася широка агітаційна робота з організації масового радіоаматорства. 28 липня 1924 року вийшла постанова РНК СРСР "О частных приемных радиостанциях". Ця постанова одержала назву "Закон про свободу ефіру", яка надавала право влаштовувати і користуватись радіоприймальними пристроями.
15 серпня 1924 року вийшов з друку перший номер журналу "Радиолюбитель", який проіснував до 1930 року і виходив два рази на місяць накладом 50 тисяч примірників.
Радіоаматорський рух на Україні почав розвиватися прискореними темпами. Завдяки поліпшенню зв'язків із Заходом, висвітленню в пресі досягнень в радіотехніці і необхідності її застосування в народному господарстві, на початку 1924 року кількість радіоаматорів почала збільшуватись. З'явилась потреба в організованому керівництві цим рухом. 15 липня 1924 року Нарком внутрішніх справ своєю постановою створив Товариство Радіоаматорів РРСФР "...яке ставило перед собою завдання розповсюдження радіо в широких трудових масах, створення для цього добровільних товариств; участь і допомога в радіобудівництві та розвиток радіопромисловості з метою використання радіо, як знаряддя культурної політичної роботи в трудових масах. А також об'єднання організацій по вивченню та використанню радіотехніки" (Календарь Друга Радио. 1926 р.). Почалася агітаційна робота по "вербовці" членів на заводах і підприємствах, а потім і створенні товариств радіоаматорів. Вже на 1 серпня 1924 р. Товариство нараховувало в своїх рядах 15 тисяч членів, а на кінець 1926 року більше 70 тисяч. (Радиолюбитель N 13-14 вересень 1926 р.). В кінці листопада 1924 р. в зв'язку з необхідністю покращити роботу Товариства Радіоаматорів, проводиться його реорганізація. 2 грудня 1924 р. Товариство радіоаматорів РРФСР було перейменовано в Товариство Друзів Радіо, яке стало керівним центром радіоаматорства СРСР.
Найвидатнішою подією 1925 року був вихід 15 січня в ефір першого радянського передавача (без приймача) під позивним R1FL (Россия Первая Федор Лбов) (Журнал "Радиолюбитель" лютий 1925 року). Ці сигнали прийняв короткохвильовик із Іраку
К ВОПРОСУ ОБ ИЗОБРЕТЕНИИ РАДИО
Приводим некоторые дополнительные данные (см. - "QUA-UARL" #4/99, с.445 #5/99, с.40-43; #6/99, с.46-48), которые дополнят историю изобретения радио, давшего возможность возникновению нашего хобби.
- Болгарин, доктор Петр Берон (Петр Атанасов (Хаджиберович) Берон (род. в о., 1800, г.Котел, Болгария; умер 21 марта 1871 , г.Крайова, Румыния) в семитомной "Панепистемии" (военаука,,т.е. единая наука существующего мира) - французское издание периода 1861-1870 г. г., которое хранится в Национальной библиотеке Св.Кирилла и Мефодия в г.Софии, в Приложении к III тому (с.906-944) приводит свой проект беспроволочной передачи сообщений как по суше, так и по воде. Проект содержит многие технические чертежи будущего беспроволочного телеграфа.
- Хорватский изобретатель (в то время - гражданин Австро-Венгерской империи Никола Тесла (1856, Смилян - 1943, Нью-Йорк) в 1900 г. продемонстрировал в Нью-Йорке дистанционное радиоуправление модели корабля и публично заявил о возможности передаче электроэнергии через Атлантический океан при помощи радиоволн, что послужило основанием в 1943 году Верховному Суду США принять решение о аннулировании аналогичного патента Г.Маркони, как не приоритетный в этой области.
Проте аналіз архівних матеріалів та періодичних видань початку ХХ століття дає нам можливість стверджувати, що перші кроки в радіоаматорстві були зроблені у нас на Поділлі, в Жмеринці, майже одночасно із розвитком радіоаматорства за кордоном.
Весною 1912 року перша радіостанція Сергія Степановича Жидковського почала працювати в ефірі. Але вона була малопотужна і радіообміну не було. Інколи передавач виносився на вулицю, звідки йшла робота на передачу. Більшість часу приймались радіограми, які передавались місцевою станцією Військового відомства. Незабаром була зібрана і друга аматорська станція, яку Сергій влаштував на квартирі свого товариша телеграфіста М.М.Бубновського, що мешкав за дві версти від нього .
В кінці лютого 1914 року завідувач Жмеринською військовою станцією іскрового телеграфу капітан К.Старинкевич, який давно знав про радіостанцію Жидковського, повідомив про це новому приставу С.Олександрову. Пристав доніс губернатору. Було наказано заарештувати С.С.Жидковського. В неділю 2 березня 1914 року в себе на квартирі в Жмеринці (по вул.Київській, в садибі Житника) він був заарештований і відправлений у Вінницьку тюрму. Його звинувачували в: "устройстве без надлежащего разрешения станции беспроволочного телеграфа с целью способствовать правительству или агенту иностранного государства в собирании сведений, касающихся внешней безопасности России или ее вооруженних сил, или сооружений, предназначенных для военной обороны страны". Проте слідчий експеримент, проведений 20 - 24 травня спростував звинувачення у шпигунстві та зраді. Він був звільнений з-під варти під гласний нагляд поліції. До цього більше двох місяців він був під вартою у Вінницькій тюрмі, як політичний злочинець.
Після звільнення С.С.Жидковський продовжив свою роботу в Управлінні Південно-Західної залізниці. 18 лютого 1914 року відбувся суд.С.Жидковський визнав себе винним в улаштуванні станції без дозволу на неї. Вироком суду С.С.Жидковський був засуджений на один місяць в тюрму з заліком попереднього ув'язнення. Адвокат Жидковського в суді присяжний повірений В.І.Карнаухов був упевнений, що рішення судової палати можливо оскаржити в Сенат з метою повного оправдання, але керівництво Управлінням залізниць не хотіло продовження цієї справи і рекомендовало в Київ:"в случае, если последний [Жидковський] обратится за советом к своему начальству, надлежит преподать совет: удовлетвориться приговором судебной палаты и не приносить жалобу в Сенат". Таким чином "Справа №1360 С.С.Жидковського" була завершена.
Подальша доля талановитого радіоаматора і його радіостанцій невідома. Напевно відомо, що сконструйовані С.Жидковським і виготовлені в майстернях Служби телеграфу переносні радіостанції зацікавили Імператорську Академію наук, яка запропонувала використати їх для проведення дослідів під час сонячного затемнення в 1914 році.
В 1914 р. наглядач телеграфу станції Жмеринка Сергій Жидковський першим у світі побудував любительську приймально-передавальну радіостанцію .
15 лютого 1925 р. у м. Вінниці ініціативною групою із 15 чол. засновується "Товариство друзів радіо". Президія була обрана в складі: голови та 4-х членів. Також обране Правління в складі 5-ти чол. Рада засідала два рази: 17 лютого, та 4 березня 1925 року. Діяльність ТДР розповсюджувалась тільки на м. Вінницю. На той час працювало 14 уповноважених ТДР (в установах - 5, організаціях - 3, на підприємствах - 4, військових частинах - 2) і три групи. Кількість членів за даними списків ТДР - 360, а також за додатковими даними - 275, всього: 635 членів. На Округи діяльність ТДР поки що не розповсюджувалась. По місцевій ініціативі із м. Тульчина, Літина, Жмеринки були організовані районні відділення ТДР. Вступні внески були по 20-50 коп., а річні від 40 коп. до 1 руб. Ніякого зв'язку з центром Губернське відділення ТДР не мало.
1-6 березня 1926 року відбувся всесоюзний з'їзд ТДР - перший Всесоюзний радіоматорський з'їзд. На ньому була прийнята декларація про утворення Всесоюзного ТДР. (Календарь Друзей Радио 1926 р. стор. 9).
Постановою ЦВК N81 від 9 квітня 1926 року встановлюється податок на радіо вироби, що використовуються для прийому радіотрансляційних станцій. Кошти направлялись на розвиток радіомовлення країни. Цей податок та обов'язкову реєстрацію радіо та телевізійних приймачів було скасовано лише 31 січня 1962 року.
З 27 серпня 1926 року протягом двох тижнів в Києві проходила перша окружна радіо виставка. В перший день її відвідало 1 тисяча чоловік, а потім по 300 чоловік в день. (Радиолюбитель жовтень 1926 р. N 15-16).
Перший всеукраїнський з'їзд ТДР відбувся в жовтні 1928 року. На жаль, створене штучно Товариство працювало мляво. Український журнал "Радіо" у серпні 1930 року писав: "Округові ТДР, за незначними винятками, зовсім не існують. Після першого Всеукраїнського з'їзду робота все більше занепадала. ТДР не має авторитету на місцях. Керівні органи зовсім не приділяють уваги до роботи ТДР. У свою чергу активісти ТДР повсюдно скаржаться на неувагу до них з боку місцевих керівників, а також відсутність коштів і радіо матеріалів".
В січні 1927 року в журналі "Радио-всем" був опублікований список 11 власників особистих радіостанцій (позивний RA). Серед них: А. П. Аболін В. Б. Востряков, Н. І. Куприянов, Ф. А. Лбов та інші.
На Вінниччині перші радіоаматори з'явились у 1930 році. Це був Романько з м. Тульчин (позивний 5аd). Раніше під цим позивним працював Долгополов із Луганська. Тоді ж новий позивний 5eg отримав Єпіфан Гнатович Скороход. Саме ці дві людини стали першими радіоаматорами на території Вінниччини у довоєнний час.
В 1932 році у Харкові, а потім у Києві почав видаватись українською мовою двотижневий науково-популярний журнал "Радіо", який виходив до червня 1941 року.
Документи Вінницького архіву свідчать, що у 1920 році радіоустановки були лише в розпорядженні прикордонних військових частин.
У серпні 1922 р. Подільський Губвиконком поставив питання про будівництво у м. Вінниці радіовузла потужністю 5 кВт., а в березні 1930 року він почав працювати. У грудні 1930 року вінницька газета "Ленінський шлях" писала: "На 1 жовтня вузол мав 585 радіоточок.... Переважну кількість їх встановлено на квартирах робітників та службовців, решта по клубах, учбових закладах, кінотеатрах, на підприємствах та установах... Вінницький радіовузол працює з невеликими перервами від 6 години ранку до 1 години ночі... Щодо кількості радіоточок він посідає четверте місце на Україні".
Після того, як 7 вересня 1924 року було видано Декрет про дозвіл установки приватних приймальних радіостанцій, радіоаматорство почало свій розвиток вперед швидкими темпами. В 1920 році радянська промисловість почала випуск першого короткохвильового приймача "КУБ-4" (Короткохвильова ударна бригада). На Поділлі з'являються перші радіоприймачі. "У квітні 1922 року перший приймач встановили в приймальні уповноваженого Наркомпошт i телеграфу. Радіограми писались від руки i розносились посильним. Вивішувались в телеграфній конторі, що знаходилась біля колишньої сірникової фабрики та миловарного заводу". (В.Артеменко. Перший радіоприймач. Вінницька Правда. 6 червня 1973 року).
1925 році радіоприймач у нагороду одержала Петрашiвська сiльська рада Ямпiльського району.
Кількість приймачів зростала. У 1928 р. у Могилiвському окрузі їх було - 24, а в 1930-му - 49.У цьому ж році розпочато радiофiкацiю Жмеринського району.
Після постанови ЦК ВЛКСМ від 17/4-1933 року про керівництво ТДР, Вінницький обком ЛКСМУ приступив до реорганізації радіоаматорського руху у Вінницькій області. Замість обласної ради ТДР утворено комітет сприяння радiофiкацiї та розвитку радіоаматорського руху при обкомі ЛКСМУ. Також Радi ТДР передано було радіомайстерня та зарядно-акумуляторна база i приміщення 2-х місячних курсів радiотехнiкiв. В цей час в області існувало 11 райрад. Але в Облрадi не знали скільки в області осередків ТДР та членів в них, бо весь час займались лише "комерційними справами" - так пишуть в доповiднiй записці Обкому КПбУ від 1 вересня 1933 року секретар ОК ЛКСМУ та заступник голови комітету сприяння при обкомі ЛКСМУ вiд 1 вересня 1933 року (Левадський. Матеріали Вінницького архіву). Відсутність документів про подальшу роботу Вінницького відділку ТДР дає змогу припустити про завершення його діяльності. Подальшу роботу проводив комітет сприяння радіоаматорського руху при обкомі ЛКСМУ.
Новий i значний поштовх до подальшого розвитку радіоаматорства відбувся після 1946 року, коли ТСОАВIАХIМ (з січня 1948 року ДТСАРМ, ДТСААФ) спільно з Урядом приступили до організації радіоклубів при обласних комітетах цього товариства.
Після ліквідації "Товариства Друзів Радіо" учбова діяльність та Керівництво КХ радіоаматорством було покладено на Осоавіахім в організаціях якого засновувались учбові пункти, а потім і школи зв'язку. Там проходили підготовку телефоністи, телеграфісти і радисти оператори. При школах зв'язку, в навчальних закладах, на підприємствах відкривались колективні короткохвильові радіостанції.
Під час ІІ-ї світової війни (1941 - 1945 рр.) школи зв'язку Осоавіахім вели підготовку спеціалістів для Армії, партизанських загонів, тилу. В 1946 році започаткував свою роботу Центральний радіоклуб Осоавіахіму СРСР.
Пошуки у Вінницькому обласному архіві слідів розвитку радіоаматорської справи в повоєнний час проявили лише 1955 р. В цьому році у Вінниці було відкрито радіоклуб І розряду (обласний) в приміщенні кооперативного технікуму Начальником колективної радіостанції був Попов Георгій Валентинович.
З 5 по 8 травня 1955 р. відбулась обласна виставка експонатів радіоаматорської творчості. Перше місце зайняв Чудiнов Е. С. II-е Попов Г. В., Рубан А. М., а третє розділили між собою: радiогурток радіоклубу юних техніків м. Вінниця (керівник: Кулаковський В.В. Чудiнов Е.С.), а також Андреєв С.Ф.
В 1956 році відкрито колективну радіостанцію Вінницького морського клубу (нач Гуртовенко В ), а вже в липні 1956 року у Всесоюзних змаганнях приймали участь вінничани: Пославський В Ємшанов М а також група УКХ-вильовиків (38 - 40 Мгц)
В 1956 році цей радіоклуб було перенесено із вул Комуністичної в нове приміщення на вул Привокзальну (приміщення суду)
В 1957 р. в області працювало 4 колективних та 14 індивідуальних станцій. В цьому ж році запрацювала колективна радіостанція в медичному інституті (нач Лестишин) В 1958 р. у Вінниці на вул Д Нечая була відкрита обласна радіо школа куди згодом було переведено обласну колективну радіостанцію Тоді було утворено обласний радіоклуб (нач Крупський П В )
Підготовка юнаків радіо спеціальностям в ДТСААФ набирала силу. Для армії і флоту швидкими темпами готують радіо-кадри. Обласним радіоклубом за 1958 рік підготовлено 190 радіооператори та 233 радіо телефоніста. Ще й вінницький Морський клуб за цей рік підготовив 50 радіо телефоністів.
В 1960 р. на території Вінницької області працювало 18 колективних радіостанцій (в м. Жмеринцi, м. Могилів-Подільському СШ N8, м. Бар, м. Вiнниця СШ N4, 7, 8, 29, Медичний інститут) i 30 індивідуальних радіостанцій.
У м. Вінниці в 1960 р. проведено Перші Всесоюзні змагання на першість радіоклубів СРСР, в них приймало участь 56 чоловік. На кінець 1960 року Вінницький обласний радіоклуб (нач. Крупський П.В.) підготовив 102 радіоаматора-конструктора та 73 радіоспортсмена, а також 213 радіотелеграфістів та 195 радіо телефоністів. За даними ДТСААФ в 1960 році у Вінницькому медичному інституті працювало 2 радіо гуртки в яких було 16 членів клубу (керівник: Романов).
Наступні 10 років ДТСААФ нарощував свої потужності по підготовці спеціалістів для армії та флоту. I в 1970 р. було підготовлено по області:
радiотелефонiстiв - 4114 чол.
радiоаматорiв-конструкторiв - 1160 чол.
здали радiомiнiмум - 4491 чол.
здали норми на значок: "Юный радиолюбитель" - 1171 чол.
------------------------------
Всього: 9936 чол.
Якщо на кінець 1958 року в ДТСААФ не було на обліку обладнання для радіоклубу, то вже на 1 січня 1961 року він мав 49 радіостанцій та 5 радіоприймачів. Озброєння радіоклубів зростало і на кінець 1964 року на обліку радіоклубу було: 139 радіостанцій і 6 радіоприймачів (акт інвентаризації по Вінницькому обкому ДТСААФ за 1964 рік), але Голові Вінницького обласного комітету ДТСААФ т. Яковлеву А. П. було вказано на невірно складений звіт за 1964 рік - звіт переведено в гриф "таємно". "Вилучити матеріали із звітності і не повторювати помилки". - Голова республіканського комітету Ф. Жмаченко.
Вiдомiсть пiдготовки кадрiв по областi за 1961 рік.
=============================================================
Райони області Проведено Підготовлено:
радiо ------------------------------------------ -----------
змагань / радіо - громадських тренерів суддiв
в них приймало конструк- iнструкторiв радiо- IIIкат.
участь торiв радіо спорту р/спорту
=============================================================
Барський 7 16 2
Бершадьський 17 3 1
Вінниця 15 / 198 чол. 25 14 5 2
Гайсинський 1 / 5 40 5 3 3
Жмеринський 2 / 22 5 7 2 2
Мог-Подiльський 5 5 5 1
Тульчинський 5 / 58 26 8 7 3
Липовецький 4 / 56
Радіоклуб 23 / 443 чол.
=============================================================
Всього: 55 / 841
У 80-х роках Вінницька радiошкола почала готувати радистів для Збройних сил СРСР. I вже в 1986 р. вона була визнана кращою серед навчальних організацій ДТСААФ області і нагороджена перехідним Червоним Прапором. Начальник школи підполковник запасу В. I. Гуменюк ("Комсомольское племя. 14 февраля 1987 року).
Вінницький обласний клуб радіоаматорів за часів "перебудови", а також після ліквідації радіошколи не припинив свого існування. Приміщення школи упродовж декількох років перепродувалось, здавалось в оренду комерційним організаціям. Переговори про виділення кімнати для розміщення Вінницького відділення Ліги радіоаматорів України в будинку ТСОУ закінчились безрезультатно. Ось так сумно закінчилось життя колись однієї з найкращої радіошколи в Україні.
Станом на 25.07.1995 року у Вінницькій області було зареєстровано 26 колективних радіостанцій. Із них дев'ять в м. Вінниці. Але на кінець 1998 року в ефірі працювали лише деякі із них. Це в м. Тульчин, Вінниця, Ладижин, Жмеринка, с.Гольченці СШ.
Проте, не зважаючи на скрутне становище обласний клуб радіоаматорів продовжує своє життя. На сьогоднішній день у Вінницькій області самостійно існують радіоклуби: "Вінницька обласна організація короткохвильовиків-аматорів WW", клуб "Нива-радіо", "Явір", "NM", радіоклуб Українського радіомовного товариства "Радіо ТЛУМ".
На кінець 1998 р. у Вінницькій області мали дозвіл працювати в ефірному просторі 532 радіоаматорам, в тому числі у м. Вінниці - 323, в містах області - 463, а в сільській місцевості - 69, що відповідає лише 13% від загальної кількості радіоаматорів. А на кінець 1999 р. - 627. Із них
І категорії - 133 р/ам
ІІ категорії - 131 р/ам
ІІІ категорії - 216 р/ам
Категорія "Початківці" - 135 р/аматорів
Також за 1999 р. було відкрито нових 24 радіостанції категорії "Початківці" та 37 радіостанцій ІІІ категорії В зв'язку з несплатою за користування частотами тривалий час Вінницька обласна інспекція електрозв'язку заборонила працювати в ефірі 96 приватним та 13 колективним аматорським радіостанціям
Кількість радіоаматорів по Вінницькій області на кінець 1998 року.
=============================================================
в тому числі в тому числі по категоріям:
Всього: --------------------------------------------
жінки: перша друга третя початківці
=============================================================
532 27 128 125 247 32
Найбільша кількість радіоаматорів у таких районах Вінницької області:
------------------------------------------------------------------------------------------------------
м. Жмеринка - 20 Крім того в селах району: - 2
м. Козятин - 16 - 3
м.Мог-Подільський - 13
м. Гайсин - 12 - 3
м.Хмільник - 11 - 4
м. Тульчин - 9 - 6
м. Тростянець - 1 - 7
м. Немирів - 5 - 5
-------------------------------------------------------------------------------------------------------
Станом на 1 січня 1999 року в Вінницькій області було:
- Майстрів спорту України: Удод Віталій (UT7NW), Чумаков Геннадій (UT7ND), Павлік Дмитро (UT8NA)
- Майстрів спорту СРСР: Щебицький Юрій (UT7NR), Сидорішин Віталій (UT7NT), Удод Віталій (UT7NW),
Майстер спорту міжнародного класу: Замковой Олександр (UT3NL).
Вперше в 1988 році строком на два роки обрано Головою обласної федерації аматорського радіоспорту В. Ярмоленко.
З 1990 по 1992 рік обрано Д. Павліка.
З 1992 по 1994 рік обрано С. Белова.
З 1994 по 1996 рік обрано В. Гнатовського.
З 1996 по 1998 рік, а потім ще до 2002 року обрано Г. Чумакова.
З 1994 року ця посада одержала назву: Президент Вінницького обласного радіоклубу, а з 1996 року - Голова Вінницького обласного відділення Ліги радіоаматорів України.
В змаганнях приймали участь тільки ті хто хотів працювати в р/аматорському ефірі "Круглі столи" проводились ентузіастами Вінницький обласний радіоклуб тримався на "фанатах-радіоаматорах"
21 грудня 1991 р. було засновано Лігу радіоаматорів України Зареєстрована 3 вересня 1992 р. за N286 Міністерством юстиції України А з 5 квітня 1994 р. Ліга радіоаматорів України (ЛРУ) стала повноправним членом Міжнародного Союзу Радіоаматорів (IARU) Оскільки керівництво ЛРУ не користувалось великим авторитетом а сама Ліга була лише на стадії становлення і організації Вінницькі радіоаматори неохоче вливались в її ряди Так в 1999 р. із 647 радіоаматорів лише 50 стали членами Ліги
В 1997 р. було прийнято, а потім затверджено "Регламент аматорського радіозв'язку України" який був розроблений керівництвом Ліги України
Поряд з радіоаматорами існували "радіо-хулігани", які з різних причин залишились поза увагою ДТСААФ, які змушені були самостійно налаштовувати свої приймачі та передавальнi пристрої і незаконно виходили в ефір. "Радіохуліганили" в основному старшокласники та учні профтехучилищ, технікумів, студенти. Подібна діяльність каралася законом, а саме: з будинку вилучалась вся радіоапаратура та електроприлади, а також накладався великий штраф.
Лише у 1979 році відведено було радіоаматорам діапазон 160 метрів і надано дозвіл працювати в ефірі дітям віком з 14 років. З часом діти дорослішали. У деяких це захоплення було тимчасовим, а дехто ставав справжнім радіоаматором.
Є акт про вилучення радіоапаратури у місцевих Вінницьких "радiо-хулiганiв" за 1960 р., які працювали в ефірі під позивними: "Кобра", "Пантера", "Юпiтер", "Альфа", та інші. Взагалі, "радіо-хуліганство" - є одним із цікавих моментів розвитку радіоаматорства в нашій країні i, на мою думку, потребує більш детального вивчення.
Матеріали зібрав: Хіхлач Микола ( UT3NQ).
м.Вінниця.
1998 рік.
Унікальний радіозв'язок проведено 11 червня 2001року о 10 год (Укр) на частоті 145 5 Мгц переносною радіостанцією "Rekson" потужністю 1 5вт між операторами UR5NH (Л Шевчук) з м Вінниці та 4K6D (Володимир) м Баку
Пакетний радiозв`язок.
За останні 20 років широкого розвитку набув цифровий вид зв'зку, в якому інформація будь-якої природи кодується потоком нулів та одиниць у відповідності значенням двоїчної системи зчислення. Ось дві причини популярності системи:
- можливість знайти і виправити помилки, які появились при передачі інформації за рахунок перешкод в каналі зв'язку;
- відсутність нагромадження шумів та перешкод під час багаторазових ретрансляцій цифрових сигналів у відмінності від ретрансляцій аналогових сигналів, при якій перешкоди та шуми накопичуються.
Весь потік інформації розділяють на частини - пакети. Цю властивість почали використовувати при передачах по радіоканалу. І радіоаматори були одні із перших (в котрий раз!), які почали використовувати пакетну комутацію по радіоканалу. Сьогодні у всьому світі працюють тисячі аматорських сіток пакетного радіозв'язку, з допомогою яких радіоаматори обмінюються інформацією на короткохвильових та УКХ діапозонах. Обмін проводиться у відповідності з протоколом АХ.25, який є модифікацією Х.25 для радіомереж. Вперше пакетний радiозв`язок на Вінниччині було проведено мiж м. Вiнницею та с. Сутиски Тиврiвського району радiоаматорами UT3NB (Тунiк А.) та US0NB (Бакулiн С.) на коротких хвилях в 1994 роцi зi швидкістю 300 бод. Цi зв`язки проводились з експериментальною метою, де йшов обмін iнформацiєю по програмного забезпечення та схемним рiшенням.
В кінці 1994 року було вперше проведено радiозв`язок на УКХ (144.675 мГц) мiж операторами Шевчуком А. (US0NP) та Бакулiним С. (US0NB). Була вже використана технiка, яка дала можливість вести обмiн зi швидкістю 1200 бод. Потім на кiлька рокiв цi експерименти були відкладені через брак комплектуючих.
Відновився цей вид зв`язку у Вінниці в 1996 роцi. Його провели US0NB та UT4NF (Скрипник I.). А в 1997 р. 6 червня UT4NF i група радіоаматорів провели перший пакетний радіозв'язок в польових умовах на березі Чорного моря з екіпажем космічної станцiї "Мир". Була використана переносна радіостанція потужністю 5 вт, антена "подвiйний квадрат" та переносний комп`ютер. Починаючи з середини червня цього ж року на цiй же аппаратурi тiльки в стацiонарних умовах UT4NF, використовуючи диджипiтер станцii "Мир", напротязi 10 днiв провiв з Европою (13 рiзних краiн) понад 30 зв`язкiв, в тому числi з екiпажем станцii "Мир".
З 01.09.97 на базi радiостанцii UT4NF на частотi 144.675 мгц запрацювала i почала свою цілодобову роботу на УКХ перша в Вiнницькiй областi "BBS", яка дала можливiсть отримувати оперативну iнформацiю для радiоаматорiв зi всього свiту i головне - без участi операторiв. Пiсля цього почався зрiст рядiв радiоаматорiв з використанням пакетного виду зв`язку. На кінець 1998 року 17 аматорiв областi користуються пакетним радiозв`язком. Станції розташовані в містах: Вінниця, Немирів, Бар, Вапнярка, Гайсин, Сутиски.
Сьогодні.
Винницкие радиолюбители принимали участие в учениях, проводимых МЧС на территории Винницкой области. Мы получили приглашение от Управления по чрезвычайным ситуациям при Облгосадминистрации и решили показать властям на что способны радиолюбители.
Нам было предоставлено место в палатке рядом с руководством области, где мы и расположили подготовленную заранее технику. На учениях был зам. Министра по чрезвычайным ситуациям Виталий Бут, а также руководство области и города. Учения проходили в 7 км от Винницы.
Нам удалось продемонстрировать возможности любительской связи на КВ, УКВ, передачу пакетов информации в режиме PSK125, работу Винницкого УКВ ретранслятора, также мы помогли МЧС-никам с подачей им 2 телефонных каналов с помощью оборудования SENAO.
Во время показа нас активно поддержали в эфире радиолюбители Винницкой области. Руководству МЧС понравились наши возможности и они дали добро на дальнейшее сотрудничество с нами, а также поддержку радиолюбительской аварийной службы области.
Микола Хіхлач, UT3NQ
