"Над діапазон, або історія дослідження
діапазону 160м UR5NAN"
У далекі вісімдесяті роки радіоаматори початківці, при отриманні четвертої категорії, набували право роботи тільки на діапазоні 160 м. Такими були вимоги регламенту радіоаматорського зв'язку того часу. Зараз важко собі уявити, що для радіоаматора початківця первинно виділялись частоти самого важкого короткохвильового діапазону з точки зору проходження та реалізації антен. Адже для встановлення самої простої і достатньо ефективної антени типу INV.VEE потрібно відміряти промені цього диполю по 38,5 метрів та підняти його близько 20 метрів над землею. Задача не проста, а подекуди і взагалі нереальна для міських умов. Разом з тим наприкінці вісімдесятих років у Вінниці були ентузіасти самого важкого короткохвильового діапазону, яким вдавалось ефективно працювати на топі. Так в 1987 році, після отримання четвертої категорії, Володимир Андрієвський RB5NFE (теперішній кличний знак UR5NAN) вирішив на діапазон 160 м у якості антени використати вертикальний випромінювач 27 м довжини із ємнісним навантаженням для збільшення електричної довжини. Такого типу антени мають значну особливість, яка полягає в формуванні основної пелюстки випромінювання під низьким кутом до горизонту. Ефект низького кута відчутно збільшує дальність зв'язку на низькочастотних діапазонах, і для того, що б звичайну дипольну антену вивести на такі кути, її потрібно підняти не менш ніж на половину довжини хвилі над землею. (80 м для діапазону 160м) Тому реалізація такого масштабного антенного проекту на діапазон 160 м вимагає неабияких зусиль і матеріальних витрат.
Характерною ознакою Володимира Андрієвського як фахівця, є здатність методичного дослідження явищ, яке відбувається місяцями, а то і роками, протягом чого створюється інженерний проект технічного рішення, який постійно вдосконалюється та оптимізується. Ось так і з'явився проект вертикальної антени на діапазон 160 м з ємнісним навантаженням. Із матеріалів на той час були доступні труби з чорного металу та металеві троси діаметром 3-4 мм, які широко використовувались на підприємстві авіаремонтних потужностей. Ізолятори типу "горішки" використовувались на підприємствах, які займались провідними радіо трансляціями, тому з ними проблем також не було.
Зараз важко собі уявити, що в кінці вісімдесятих на 160 метровому діапазоні в якості приймальної антени успішно можна було використовувати вертикал, який знаходиться в міських умовах. Адже сьогодні, середній рівень ефірного шуму на низькочастотних діапазонах, при застосуванні вертикала із розмірами не менше 1/8 довжини хвилі в міських умовах, сягає більше ніж 7 балів по S-метру. Тому про якісний прийом станцій з рівнем сигналу менше ніж 6 балів в наш час годі й сподіватись. І саме відсутність такої великої концентрації електротехнічних засобів з імпульсними блоками живлення, яка має місце в наш час, в далеких вісімдесятих дозволила Володимиру отримати той довгоочікуваний ефект дальнього зв'язку на топовому діапазоні, для якого він створив таку потужну антену конструкцію.
У 1987 році позиція RB5NFE складалась з трансивера прямого перетворення на діапазон 160 м Полякова, вихідний каскад на лампі ГУ 19 та вертикал 27 м заввишки разом з ємнісним навантаженням із трьох променів по 10 м. Система заземлення являла собою велику кількість мідних проводів різної протяжності з загальною довжиною 250 м, закопаних на глибину до 30 см. Вхідний опір антени був занизький для кабелю живлення, тому узгодження було реалізоване в якості трансформатору опорів 1:4 на феритовому кільці.
В часи СРСР престижним і не легким досягненням короткохвильовиків був диплом Р-100-О. Для його отримання потрібно було провести і підтвердити QSL картками 100 областей союзу. Задача не проста, особливо для 160 діапазону. Так в період з 1987 р до 1991 р Володимир RB5NFE виконав умови диплому Р-100-О, та не встиг отримати, бо з розвалом союзу програма диплому разом з імперією відійшла в літа. І це при тому, що робота в ефірі відбувалась тільки в режимі SSB. З першого січня 1990 року я, отримавши четверту категорію і кличний знак UB5NBJ, мав можливість особисто спостерігати за роботою RB5NFE. Як не дивно, але більшості кореспондентів Володимира я тоді просто не чув, хоча використовував антену INV.VEE. з висотою підвісу 20 м над землею. Особливо відчувалась різниця наших сигналів на трасах більше 2-3 тисяч кілометрів. Пам'ятаю, як ми разом працювали в групі і на загальний виклик Володимира підійшла станція з Казахстану. Як буцім це було вчора, навіть пам'ятаю, що оператор працював з міста Жезказган. Про те я, не чув навіть присутності станції. І таких випадків було не мало з 9 та 0 районами азійської частини Росії. Цей наглядний приклад закарбувався мені назавжди та створив виразний стереотип щодо вертикальних антен на низькочастотні КХ діапазони.
І ось пройшло більше тридцяти років експлуатації антени та настав час проводити капітальний регламент з заміною пошкоджених елементів і матеріалів, які втратили свої властивості. Тому 16 вересня 2018 року в складі команди, яка складалась з US0NZ UR5NLA UT8NP UR5NFQ UT7NY UR5NAN конструкція була успішно складена та розміщена горизонтально. Характерно те, що за 30 років чорний метал отримав сильні корозійні пошкодження, особливо в місцях з'єднань труб різного діаметру, де було дуже важко їх роз'єднати із за корозійного зрощення. Металеві троси діаметром 4 мм ламались біля ізоляторів простим порухом на згинання. Цікаво й те, що тонкий кінець вертикала був взагалі побитий отворами, які на перший погляд схожі на результат корозії. Та взявши до уваги, що нижче два метри, ця сама труба має пристойний вигляд з міцною і грубою стінкою, виникає висновок про неодноразове попадання блискавки, яка очевидно і завдала таких пошкоджень металевій конструкції.
Сподіваюсь, що наступною конструкцією Володимира буде як завжди щось оригінальне і дуже актуальне для масового повторення.
UT7NY, Валентин
♦ Нam News від 29.08.2017:
Є відеорепортаж із "Степашки 2017".
